Карлик Пабло та його грибок. 

Пабло, маленький карлик, жив усе своє життя у червоному грибі з білими крапками, серед лісу. В нього було все, що йому потрібно: затишне ліжко, тепла піч, кладовка, повна смаколиків, і садок повний квітів. Але Пабло не був щасливий. У нього був великий мрія: він хотів жити у справжній людській хатині.

Він часто бачив людей, що проходили лісом, з великими рюкзаками і походними черевиками. Він таємно розглядав їхні будинки, які були такі красиві й великі. Він бачив, як вони мали двері та вікна, які вони можуть відчиняти й зачиняти. Він чув, як вони робили музику, сміялися і розмовляли. Він відчував запахи, як вони готували смачні речі, які так відрізнялися від його грибного супу. Він думав, як би це було жити в такій хаті, з усіма цими речами, яких в нього не було.

Одного разу він вирішив здійснити свою мрію. Він узяв свій чемодан, надів свій червоний капелюх на вуха й вирушив до села. Він йшов годинами, поки нарешті не побачив перші будинки. Він був вражений кольорами, формами і прикрасами. Він бачив будинки з гострими дахами, з круглими дахами, з плоскими дахами. Він бачив будинки з цегли, з дерева, з скла. Він бачив будинки з квітковими горщиками, з прапорами, з ліхтарями. Він не знав, куди дивитися.

Він шукав хатку, яка б підходила йому, але не міг знайти. Усі будинки були занадто великі, занадто шумні, занадто галасливі. Він почував себе загубленим і самотнім. Йому не вистачало його гриба, його печі, його садка. Він усвідомив, що зробив помилку. Він хотів повернутися додому.

Він обернувся і побіг якомога швидше. Він сподівався, що його гриб ще тут, що ніхто не розібрав його або не забрав. Він сподівався, що він ще вчасно. Він біг і біг, поки не прийшов назад до лісу. Він бачив дерева, квіти, тварин. Він вдихнув свіже повітря, землю, гриби. Він чув птахів, вітер, тишу. Він знову почував себе вдома.

Він прийшов до свого гриба і побачив, що він ще стоїть, точно так, як він його залишив. Він відчинив двері й увійшов всередину. Він побачив своє ліжко, піч, кладовку. Він побачив свою мрію, своє щастя, своє життя. Він посміхнувся й подихнув з полегшенням. Він знову був додому.

Він зачинив двері й ліг у ліжко. Його очі зачинилися, і він заснув глибоким сном. Немає більше мрій про справжню людську хату, тепер він мріяв про свій гриб. І знаєте що? Раптом до нього дійшло, що немає кращого дому, ніж його власний грибна хатка. Він був найщасливішим карликом усього лісу! Він усвідомив, що карлик повинен бути задоволеним тим, що має. І він був. І так він жив довго й щасливо у своєй скромній грибній хатці.